«Диявольські вози», червоні прапорці та фальшивий кінь: як автомобіль вийшов з епохи карет

Перші автомобілі зовсім не нагадували майбутнє. Вони були схожі на минуле — адже саме минуле їх боялося.

На тихій дорозі в Массачусетсі одна родина побачила наближення майбутнього й перелізла через кам’яний мур.

Через багато років літня жінка згадувала день, коли перший автомобіль з’явився на Лоуелл-роуд у Конкорді. Її батько поспішив до будинку й покликав усіх надвір, щоб показати дивний новий «безкінний екіпаж». Іншого разу родина їхала справжньою кінною каретою, коли він помітив автомобіль, що наближався. Він наказав усім вийти, перелізти через кам’яний мур і чекати, поки сам утримував коня. (Джерело: tile.loc.gov)

У цій невеликій сцені — вся рання історія автомобіля.

Була машина — гучна й незнайома. Був кінь, наляканий тим, що рухалося без м’язів, копит і видимих ознак життя. І були люди, зачаровані винаходом, але ще не впевнені, чи має він право перебувати на дорозі.

Сьогодні автомобілі здаються неминучою частиною життя. Їхня форма, органи керування, дороги, заправки, світлофори, водійські посвідчення та паркувальні місця настільки глибоко вбудовані в сучасний світ, що важко уявити час, коли суспільство ще не знайшло для них місця.

Але автомобіль не просто з’явився й замінив коня.

Йому довелося наслідувати карету, ужитися з кіньми, пережити ворожі закони, подолати жахливі дороги й переконати суспільство, що машина, яку прозвали «диявольським возом», може стати звичайною частиною повсякденного життя.

І так — одного разу винахідник справді запатентував моторний транспортний засіб із головою фальшивого коня, прикріпленою спереду.

Однак правда виявилася ще дивнішою за легенду.

Автомобіль з’явився в одязі минулого

Перші автомобілі не були витонченими символами механічного майбутнього. Багато з них виглядали так, ніби з карети прибрали коня, а під сидіння встановили двигун.

І це не було випадковістю.

У світі вже існувала розвинена каретна промисловість. Майстри вміли виготовляти дерев’яні кузови, сидіння, дахи, колеса, осі, гальма, ресори та механізми кермування. Створення повністю нового транспортного засобу вимагало б нових фабрик, навичок і ланцюгів постачання.

Набагато простіше було почати з того, що вже існувало.

Перші виробники автомобілів часто походили з каретної справи, велосипедної промисловості, механічних майстерень і металообробних підприємств. Смітсонівський інститут зазначає, що серед перших американських автовиробників були каретники, виробники велосипедів, механіки та металообробники — люди, які вже розумілися на колесах, легких рамах, ланцюгах, підшипниках і механічному русі. (Джерело: Національний музей американської історії)

Перший бензиновий транспортний засіб Генрі Форда — Quadricycle 1896 року — майже комічно чітко демонстрував це походження. Він мав просту металеву раму, шкіряний ремінь, ланцюгову передачу — і звичайне сидіння від багі.

Отже, ранній автомобіль був не одним винаходом, а поєднанням уже наявних технологій:

кузов карети, «кістяк» велосипеда й механічне серце двигуна.

Навіть назви дивилися в минуле. Спочатку люди не знали, як назвати нову машину. Слово «автомобіль» ще не стало загальноприйнятим, тому найочевиднішою назвою був просто безкінний екіпаж.

Ця назва описувала і саму машину, і те, що суспільство намагалося зрозуміти: карету, з якої загадковим чином зникла найважливіша частина.

Не було єдиного моменту, коли винайшли «автомобіль»

Автомобіль не має одного загальновизнаного винахідника, оскільки різні машини ставили різні «рекорди першості».

Паротягові дорожні транспортні засоби існували задовго до практичних бензинових автомобілів. Рано з’явилися й електромобілі. Інженери в кількох країнах незалежно один від одного експериментували із самохідним транспортом.

Однак триколісний Patent Motor Car Карла Бенца посідає особливе місце в цій історії, адже його спочатку створювали як цілісний моторний транспортний засіб, а не як стару карету, до якої пізніше додали двигун.

29 січня 1886 року Бенц подав заявку на патент № 37435 на «транспортний засіб із газовим двигуном». Газети повідомили про його першу публічну поїздку пізніше того ж року. Двигун, раму, трансмісію та кермування задумали як частини єдиної механічної системи.

Ця відмінність мала значення.

Моторизована карета все ще належала за духом до епохи коней. Машина Бенца натякала на дещо інше — абсолютно нову категорію транспортних засобів.

Але винайти машину — не те саме, що довести, ніби нею можуть користуватися звичайні люди.

Це завдання, як відомо, виконала дружина Бенца.

У 1888 році Берта Бенц вирушила на вдосконаленій версії автомобіля з Мангайма до Пфорцгайма разом із двома синами. Загальна довжина маршруту туди й назад становила приблизно 180 кілометрів. Поїздка показала, що автомобіль може не лише кружляти біля майстерні чи розважати глядачів — він здатен перевозити людей на значні відстані.

Подорож Берти була водночас автопробігом, інженерним випробуванням і рекламною кампанією.

Вона також виявила факт, який визначатиме наступні десятиліття: сам винахід був лише початком. Практичному автомобілю потрібні були паливо, ремонт, надійні гальма, придатні дороги, зрозумілі органи керування і суспільство, готове його терпіти.

В Америці автомобіль спочатку був видовищем

Перші американські автомобілі були радше механічними дивами, ніж звичайними споживчими товарами.

Вони з’являлися на виставках, перегонах, ярмарках і навіть у цирках. Люди збиралися подивитися на них так само, як на сміливого акробата чи екзотичну тварину.

Брати Дьюріа допомогли це змінити.

Чарльз і Френк Дьюріа були пов’язані з велосипедною справою та зацікавилися автомобілями після прочитання про роботу Карла Бенца в Німеччині. Їхні ранні експерименти зрештою привели до створення успішного бензинового автомобіля, а 1896 року компанія Duryea Motor Wagon Company виготовила 13 однакових автомобілів. Цю невелику серію часто вважають першим серійним виробництвом автомобілів у США.

Сьогодні 13 автомобілів можуть здатися незначною кількістю. Але важливим словом було не тринадцять, а однакових.

Раніше винахідники зазвичай будували по одній машині. Кожна була експериментом, прототипом або індивідуальним виробом. Дьюріа почали розглядати автомобіль як продукт, який можна виготовляти повторювано.

Перетворення почалося:

цікавість → винахід → продукт → промисловість

Та дороги й надалі переважно належали коням.

Справжнім конфліктом було не «люди проти технологій»

Історії про перші автомобілі часто подають як просту боротьбу між прогресивними винахідниками та забобонними селянами.

Насправді все було складніше.

У людей були цілком раціональні причини боятися перших автомобілів.

Машини могли бути гучними, димними, ненадійними й складними в керуванні. Дороги не мали смуг, призначених для автомобілів, водії майже не проходили офіційного навчання, а пішоходи звикли до руху зі швидкістю тварин.

Найважливіше — автомобілі лякали коней.

Кінь був не просто застарілим видом транспорту. Це була сильна жива тварина, здатна впасти в паніку. Раптовий шум, клуби пари, незнайомий запах або швидка машина могли змусити його понести. Наляканий кінь міг перекинути карету, скинути вершника, зіткнутися з іншим транспортом або потягнути пасажирів дорогою.

Тому перші правила дорожнього руху створювали не лише для контролю машин, а й для захисту вже наявної транспортної системи, що працювала на тваринній силі.

Перші автомобілісти входили в дорожню культуру, де кінь усе ще мав перевагу.

Так, газети справді називали автомобілі «диявольськими возами»

Вислів «диявольський віз» вигадали не сучасні соціальні мережі.

Він з’являвся в американських газетах на початку 1900-х років. Архіви Бібліотеки Конгресу містять приклади, де автомобілі називали «диявольськими возами», «червоними диявольськими возами» і навіть, в одному особливо барвистому описі, «смердючим диявольським возом».

Але цей вислів потрібно розглядати в контексті.

Його поява не доводить, що американці загалом вважали автомобілі буквально сатанинськими. Газетярі любили драматичні формулювання, жарти, перебільшення та яскраві прізвиська. «Диявольський віз» міг виражати роздратування, насмішку, захоплення чи ворожість і не означати серйозних релігійних переконань.

Це була зручна назва для машини, яка здавалася майже неприродно живою.

Вона ревіла без легень.

Рухалася без ніг.

Здавалося, що вона живиться вогнем.

І, на відміну від коня, не реагувала на крики людини, яка стояла на її шляху.

Для тих, хто вперше її бачив, автомобіль був не просто швидшою каретою. Він порушував звичний зв’язок між рухом і життям.

Коли майбуття мусило йти за червоним прапорцем

Найвідоміша спроба контролювати самохідний транспорт відбулася у Великій Британії.

Закон Locomotives Act 1865 року вимагав щонайменше трьох людей для керування деякими механічними дорожніми транспортними засобами. Один із них мав іти щонайменше за 60 ярдів попереду з червоним прапорцем, попереджати вершників і кучерів, подавати сигнал про зупинку машини та допомагати кінному транспорту безпечно проїжджати. Закон також вимагав зупиняти локомотив, якщо цього просила людина, відповідальна за коня.

Обмеження швидкості за сучасними мірками були майже абсурдними: не більш ніж чотири милі на годину звичайними дорогами та дві милі на годину в місті, містечку чи селі.

Уявіть цю картину!

Машину створили для руху без тварини, але закон змушував людину йти попереду неї.

Майбутнє за законом мало пересуватися зі швидкістю минулого.

Втім, тут важливо виправити одну історичну неточність. Закон 1865 року ухвалили ще до поширення невеликих бензинових автомобілів. Переважно він стосувався важких дорожніх локомотивів та інших механічних транспортних засобів. У сучасних переказах часто стискають кілька десятиліть транспортної історії, створюючи враження, ніби за кожним раннім сімейним автомобілем ішов чоловік із прапорцем.

Це неправда.

Але закон про червоний прапорець був реальним, і його логіка очевидна: механічні транспортні засоби могли користуватися дорогою лише за умови, що не порушували звичного кінного світу навколо.

В Америці теж були обмеження — але не єдина заборона для всіх сіл

У США ніколи не існувало єдиного національного закону, який забороняв би автомобілям в’їжджати до кожного села.

Натомість власні правила встановлювали штати й місцеві громади. Водіїв могли зобов’язати сповільнюватися біля коней, зупинятися, якщо тварини лякалися, дотримуватися надзвичайно низьких швидкісних обмежень або взагалі оминати певні місця.

Закон штату Коннектикут 1901 року обмежував швидкість до 12 миль на годину в містах і 15 миль на годину в інших місцях. Він також вимагав від автомобілістів сповільнюватися під час зустрічі з кіньми та зупинятися, якщо кінь виглядав наляканим.

Деякі громади пішли ще далі.

Коли перший автомобіль з’явився на острові Макінак у Мічигані 1898 року, місцеві жителі вирішили, що не хочуть його бачити. Сільська рада заборонила автомобілі на міських вулицях. 1901 року комісія парку поширила обмеження на парк, який охоплював значну частину острова.

Реакція Макінака була не просто страхом перед новою машиною. Економіка, атмосфера та суспільна ідентичність острова були тісно пов’язані з кіньми й каретами. Автомобілі загрожували не лише безпеці, а й способу життя.

Ця місцева заборона стала одним із рідкісних випадків, коли кінь не просто програв транспортну революцію.

На острові Макінак кінь зберіг за собою дорогу...

А потім хтось поставив спереду автомобіля фальшивого коня

Ця частина історії звучить надто ідеально, щоб бути правдою.

11 квітня 1899 року Урія Сміт із Батл-Кріка, штат Мічиган, отримав патент США на промисловий зразок № 30 551 для кузова моторного транспортного засобу.

На кресленнях зображено автомобіль із кузовом у формі коробки, спереду якого виступають голова та шия коня.

Не маленька фігурка на капоті.

Не декоративна емблема.

Велика, реалістична голова коня, що виступає перед автомобілем, ніби його тягне невидима тварина.

У патенті описано фігуру коня, що виступає вперед, а його шия вигинається й переходить у кузов моторного транспортного засобу. Сміт назвав дизайн водночас «корисним» і «декоративним».

Сьогодні цей незвичайний дизайн часто називають в інтернеті Horsey Horseless. За популярною версією історії, штучний кінь мав заспокоювати справжніх коней, створюючи знайомий вигляд автомобіля. У деяких переказах також стверджують, що всередині порожнистої голови містився паливний бак.

Патент, що зберігся, нічого такого не стверджує.

У ньому не пояснюється, що голову коня призначали для обману тварин. Машину не названо Horsey Horseless. Про паливний бак усередині голови також не згадується. А сам патент на промисловий зразок не доводить, що функціональний автомобіль коли-небудь виготовили, продали чи вивели на дорогу загального користування. (Див. також: Google Patents)

Патент доводить дещо вужче — і в певному сенсі ще цікавіше.

Принаймні один винахідник вважав, що моторний транспортний засіб можна зробити прийнятнішим, кориснішим або привабливішим, надавши йому візуальних рис тварини, яку він замінював.

Цей дизайн відображає закономірність, що часто повторюється в історії технологій:

Коли новий винахід здається надто незнайомим, люди часто маскують його під старий світ.

Перші цифрові камери наслідували форму плівкових. Ранні електронні книги показували анімацію перегортання сторінок. Піктограми смартфонів зображали паперові конверти, фізичні календарі, телефонні слухавки та механічні годинники.

А 1899 року хтось уявив автомобіль, який усе ще мав вигляд коня.

Як автомобіль зрештою перестав бути каретою?

Сучасної форми автомобіль набув не відразу.

У 1890-х і на початку 1900-х років виробники експериментували майже з усім:

• трьома або чотирма колесами;

• кермовими важелями або кермовими колесами;

• розташуванням двигуна спереду, посередині або ззаду;

• ланцюговою або карданною передачею;

• відкритими або закритими кузовами;

• парою, електрикою або бензином.

Не було впевненості, що переможе саме бензин.

Електромобілі були тихими, чистими й простими в запуску. Вони особливо добре підходили для коротких міських поїздок. Але їхні батареї були важкими, запас ходу — обмеженим, а в сільській місцевості часто не було електрики для заряджання.

Парові автомобілі могли бути швидкими й потужними, але ними було складніше керувати.

Бензинові автомобілі були гучними й неприємними, зате могли проїжджати далі між заправками. Постійні вдосконалення запалювання, карбюрації, дроселювання та співвідношення потужності до маси робили їх дедалі практичнішими. Пізніше електричні стартери й фари додали бензиновим автомобілям частину зручностей, які електромобілі мали від самого початку. (Читайте також: Національний музей американської історії)

До 1901 року сформувалася схема з переднім двигуном, карданною передачею та двигуном внутрішнього згоряння. Приблизно до 1910 року вона стала беззаперечним вибором більшості автомобілістів. У 1920-х роках парові та електричні легкові автомобілі здебільшого зникли з масового ринку.

Зовнішність автомобіля змінювалася разом із механікою.

Водій перемістився з місця, схожого на сидіння кучера, усередину кузова. Кермові колеса витіснили багато важелів. Двигуни перемістилися вперед. Радіатори стали частиною «обличчя» машини. Метал поступово замінив дерево. Закриті кузови захищали пасажирів від дощу, холоду, бруду й пилу, а після переходу виробників до металевої конструкції їх стало легше виготовляти масово.

Автомобіль більше не був каретою без коня.

Він став схожим на автомобіль у сучасному розумінні.

Машина не могла вічно пристосовуватися до світу. Зрештою світ пристосувався до машини.

Першим автомобілям доводилося виживати на дорогах, створених для копит, коліс возів і місцевих поїздок.

Сільські дороги часто були не більш ніж ґрунтовими коліями. Дощ перетворював їх на багнюку, а в суху погоду мандрівників засипало пилом. 1904 року лише близько однієї шостої сільських громадських доріг у США мала будь-яке дорожнє покриття. Перші автомобілі частково робили високими саме для подолання таких умов.

Коли автомобілісти застрягали в багнюці, перехожі любили їх піддражнювати:

«Купи собі коня!»

Цей вислів був настільки поширеним, що Смітсонівський інститут зберіг його у своїй історії ранніх американських доріг.

Спочатку автомобіль мусив пристосовуватися до дороги.

Потім власники автомобілів почали вимагати, щоб дорога пристосувалася до автомобіля.

Рух за якісні дороги спочатку значною мірою підтримували велосипедисти, але автомобілі перетворили будівництво доріг на загальнонаціональне політичне питання. Асфальт, бетон, техніка для вирівнювання, державне фінансування, податки на бензин і збори з транспортних засобів допомогли створити дороги для швидшого й важчого руху. Федеральна участь посилилася після 1916 року.

Зміни не обмежилися дорожнім покриттям.

Урядам довелося визначити, хто може керувати автомобілем, як ідентифікувати транспортні засоби, де їм дозволено їздити та хто відповідає після зіткнення. Нью-Йорк став першим штатом, який зареєстрував автомобілі, 1901 року. До 1918 року всі штати вимагали номерні знаки, хоча перевірка навичок водіїв розвивалася значно повільніше.

Міста додали світлофори, односторонні вулиці, правила паркування, обмеження швидкості та більші поліцейські департаменти.

Автомобіль не просто зайняв наявний простір.

Він змусив суспільство створити навколо себе абсолютно нову систему.

Форд не винайшов автомобіль. Він зробив життя без нього складним.

На початку ХХ століття сотні американських компаній виробляли бензинові, парові та електричні транспортні засоби, часто в дуже невеликих кількостях. Більшість із них зрештою зникла.

Вирішальний поворот настав, коли автомобілі перестали бути індивідуально виготовленими машинами для заможних ентузіастів і стали масовими споживчими товарами.

Model T від Ford, яку виробляли з 1908 до 1927 року, була витривалою, відносно простою та розрахованою на випуск у величезних кількостях. Форд і його інженери розробили методи виробництва, які різко скоротили час складання та собівартість.

Було виготовлено понад 15 мільйонів Model T, а ціна знизилася приблизно з $850 до $260.

Це змінило суспільне сприйняття автомобіля.

Рідкісну машину можна було вважати іграшкою для багатіїв.

Але автомобіль, яким володіли ваш сусід, лікар, крамар, а згодом і ваша родина, уже не можна було так просто відкинути.

У міру поширення автомобілів вони ставали кориснішими, адже світ навколо них ставав зручнішим для автомобілістів. Більше машин створювало попит на кращі дороги. Кращі дороги підвищували цінність автомобілів. Більше водіїв підтримувало розвиток заправок і ремонтних майстерень. Ця інфраструктура спрощувала володіння автомобілем, що приводило на дороги ще більше водіїв.

Автомобіль став частиною системи, яка сама себе посилювала.

Він не переміг коня в одному драматичному протистоянні.

Він поступово, миля за милею, робив коня менш необхідним.

Кінь не зник за одну ніч

Навіть після того, як автомобілі почали змінювати американське життя, коні та моторний транспорт десятиліттями ділили між собою дороги.

1926 року — вже в епоху автомобілів — американські виробники все ще випустили понад 200 000 нових возів, а мільйони залишалися в експлуатації по всій країні.

Перехід був нерівномірним.

Заможна міська родина могла мати автомобіль, тоді як фермер і далі покладався на коней. Кур’єрська компанія могла використовувати в місті електричні вантажівки, а в інших місцях кінні вози залишалися практичними. У містечку на одній дорозі могли одночасно конкурувати автомобілі, велосипеди, трамваї, пішоходи та кінний транспорт.

Так звана «смерть карети» не була подією.

Це була тривала міграція.

Старі навички перейшли в нові галузі. Каретники стали виробниками автомобільних кузовів. Велосипедні механіки ремонтували двигуни. Ковалі стали першими автомеханіками. Стайні перетворювалися на гаражі. Крамниці кормів поступалися місцем заправкам. Дороги, прокладені для копит, розширювали й асфальтували для шин.

Змінювалася навіть мова.

Упродовж багатьох років автомобілі зберігали каретні терміни: купе, кабріолет, таксі, приладова панель і кузов. Кінь зник із передньої частини транспортного засобу, але лексика карет залишилася всередині нього.

Що є правдою, а що — інтернет-фольклором?

Правда: Перші автомобілі широко називали «безкінними екіпажами».

Правда: Американські газети іноді використовували такі прізвиська, як «диявольський віз».

Правда: На механічні транспортні засоби поширювалися надзвичайно суворі закони, зокрема відома британська вимога про червоний прапорець.

Правда: Американські штати й міста встановлювали правила, які зобов’язували автомобілістів сповільнюватися або зупинятися біля коней.

Правда: Острів Макінак заборонив автомобілі 1898 року, а 1901 року обмеження поширили на значну частину парку.

Правда: Урія Сміт отримав патент 1899 року, на якому зображено моторний транспортний засіб із великою головою коня спереду.

Не підтверджено: Що більшість американців вважала автомобілі буквально демонічними.

Неправда: Що один національний закон забороняв автомобілям в’їжджати до кожного американського села.

Не підтверджено: Що транспортний засіб Сміта з головою коня виготовляли, продавали або використовували на дорогах.

Неправда або принаймні не підтверджено: Що автомобілісти часто прикріплювали до машин фальшивих коней, аби суспільство їх прийняло.

Легенда перебільшує масштаб явища, але не дивність тієї епохи.

Майбутнє рідко одразу має вигляд майбутнього

Найбільшим досягненням автомобіля була не просто заміна тваринної сили механічною.

Він змінив саме значення відстані.

Автомобіль змінив форму міст, розташування домівок, конструкцію доріг, ритм роботи, можливості подорожей і зв’язок між людиною та місцем.

Але спочатку він мусив пройти незграбний етап, коли ніхто точно не знав, чим є ця машина.

Каретою?

Локомотивом?

Небезпечною іграшкою?

Предметом розкоші?

Громадською неприємністю?

Машиною, перед якою мав іти пішохід?

Чи механічною твариною, яка могла б здаватися менш страшною, якби їй надали кінське обличчя?

Відповідь формувалася поступово.

Автомобіль став автомобілем лише тоді, коли його перестали оцінювати за мірками карети, а суспільство почало перебудовуватися навколо машини, замість того щоб змушувати її поводитися як кінь.

Мабуть, це найважливіший урок епохи безкінних екіпажів.

Нові технології рідко з’являються у своєму остаточному вигляді. Вони приходять гучними, дорогими, ненадійними та культурно незрозумілими. Ми називаємо їх іменами того, що вони замінюють. Змушуємо їх наслідувати знайомі предмети. Регулюємо їх правилами, створеними для старого світу. Сміємося з них, боїмося їх і часом навіть прикріплюємо до них фальшивих коней.

А потім, майже не помічаючи цього, перебудовуємо навколо них повсякденне життя.

І одного дня винахід, який колись здавався неприродним, стає настільки звичайним, що старий світ уже важко уявити.

Автомобіль переміг коня не тим, що прикинувся сильнішим. Він переміг коня, змусивши ціле суспільство забути, що колись кінь був необхідним.